Середа, 18.09.2019, 13:04
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сторінка психолога

   Інформаційне повідомлення про

«емоційне вигорання»

      З початку 1970-х років у наукових колах з’явився термін «емоційне вигорання». Вітчизняні і зарубіжні вчені зазначають, що синдром емоційного вигорання – це реакція на хронічний стрес, що сягнув певної межі. Інші вважають його професійним захворюванням, дехто – професійною кризою. Останнім часом психологи зазначають, що вигорання – професійний стрес, що набуває затяжного перебігу, форма професійної деформації особистості.

«Професійне вигорання» педагога – це синдром фізичного та емоційного виснаження, який включає як розвиток негативної самооцінки й негативного ставлення до роботи, так і втрату розуміння та співчуття по відношенню до учнів.

До основних професійних стресорів педагогічної діяльності спеціалісти відносять: надмірно інтенсивне спілкування; високий ступінь відповідальності за інших людей; інформаційні перевантаження; екстремальні ситуації, які потребують негайного реагування.

Компоненти синдрому вигорання: емоційне виснаження (спустошення, втома); деперсоналізація міжособистісних стосунків; редукція професійних досягнень (відчуття власної некомпетентності, зниження рівня досягнень).

Потенційні стимулятори вигорання: особистісні; статусно-рольові; корпоративні (професійно-організаційні).

Особистісні чинники вигорання: схильність до інтроверсії (низька соціальна активність та адаптованість, соціальна несміливість, спрямованість інтересів на внутрішній світ); реактивність (динамічна характеристика темпераменту, що проявляється в швидкості й силі емоційного реагування);

Низька або надто висока емпатія (схильність осягати емоційний стан інших людей, розуміти світ їхніх душевних переживань, співчувати тощо); жорсткість та авторитарність по відношенню до інших; низький рівень самоповаги та самооцінки.

Статусно-рольові чинники вигорання: рольова невизначеність; незадоволення своїм професійним та особистим зростанням; низький соціальний статус; наявність жорстких поведінкових стереотипів, що виключають творчість; професійні ситуації, в яких спільні дії співробітників не обговорені: відсутня інтеграція зусиль, але при цьому присутня конкуренція.

Корпоративні чинники вигорання: тривалість та інтенсивність робочого навантаження, тобто на розвиток синдрому впливає не багатогодинна робота, а невизначена (нечіткість функціональних обов’язків) або яка не отримує належної оцінки.

Симптомами емоційного вигорання: прагнення зменшити взаємодію з іншими людьми (учнями, колегами, друзями); очікування винагороди від роботи, яку виконуєш, натомість отримання покарання від недостатньої компетентності; зниження працездатності, продуктивності, бажання працювати; звичайна робота стає дедалі важчою, а можливості її виконати – дедалі меншими; почуття стомленості; головні болі, безсоння, порушення сну, зміна ваги (зниження або збільшення); зниження рівня ентузіазму; збільшення конфліктів; загальна негативна установка на життєві перспективи; образа, розчарування, приступи гніву, роздратування, почуття провини.

Професійне нездоров’я вчителя залежить від багатьох факторів, на які він, на жаль, не здатен вплинути. До таких факторів відноситься феномен емоційного вигорання як результат невідповідності між особистістю та роботою, синдром фізичного й емоційного виснаження, який бере початок зі стресу міжособистісної взаємодії і включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, утрату розуміння та співчуття.

Психологи вважають, що синдром емоційного чи професійного вигорання – процес, за яким неможливо услідкувати. Це природний стан людей, котрі повністю віддають себе роботі.

Існують дослідження, які свідчать про взаємозв’язок сімейного становища та вигорання. Неодружені та незаміжні педагоги вигорають у більшій мірі, ніж їхні колеги, які мають сприятливі сімейні стосунки.

Виникненню професійного виснаження сприяють також стрімкий ритм життя, ізольованість, почуття безпорадності.

Адміністрація навчального закладу може попереджувати і запобігати емоційному вигоранню педагогічних працівників, звертаючи увагу на такі фактори: укомплектованість колективу; професійна підготовка спеціалістів; матеріально-технічне забезпечення; ефективне управління; надійна передача інформації; міжособистісні відносини; психологічна атмосфера в колективі; мотивація на діяльність.

 

Методичні рекомендації щодо подолання педагогічними працівниками синдрому «професійного вигорання».

Педагоги повинні намагатися самостійно дбати про своє здоров’я, щоб воно не нашкодило професійній працездатності. При психологічній стабільності організму вчитель зуміє донести до учня інформацію та сформувати з нього повноцінну особистість.

Для зняття напруги й укріплення витримки навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Херсонській області пропонує дотримуватися рекомендацій:

1. Заздалегідь програвайте варіанти.

Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні варіанти поведінки учнів (зазначаючи можливі варіанти в «партитурі уроку», як робить диригент перед концертом на репетиції) залежно від того, як поведеться клас. Учні можуть не включитися у проблему, не захотіти виконувати завдання, не засміятись у відповідь на жарт. Як на це відреагувати, не почати комплексувати? Усе це варто продумати заздалегідь.

2. Учіться планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.

3. Визнайте і прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

4. Розважайтесь.

Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

5. Будьте позитивною особистістю.

Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих .

6. Учіться терпіти і прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.

7. Уникайте нездорової конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.

8. Регулярно робіть фізичні вправи. Скорегуйте харчування.

Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, яка приносить вам задоволення.

9. Розповідайте про свої неприємності.

Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.

10. Учіться безмедикаментозного методу розслаблення.

Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.

11. Якщо ж робота є для вас значущою, але ви відчуваєте, що починаєте «вигорати», то— хоча б тимчасово – зробіть такі кроки: попросіть керівництво тимчасово знизити вам навантаження; не беріть роботу додому; не розмовляйте про справи під час обіду та у вільний час.

12. Навчіться управляти своїм часом за допомогою таких прийомів: визначте основні цілі та завдання вашої професійної діяльності на певний період; зіставте результати їх виконання з можливостями здійснення певних етапів вашої професійної кар'єри; визначте пріоритетність цілей та завдань; складіть розклад виконання справ; навчіться казати «Ні!»; делегуйте свої повноваження; доручайте завдання іншим; визначайте те, як ви розподіляєте свій час.

13. Змініть свій імідж «трудоголіка». Щоб подолати трудоголізм, використайте такі засоби: сконцентруйтеся на тому, що вам подобається найбільше, та спробуйте знайти способи припинити або мінімізувати виконання того, що вам не подобається; спитайте себе «чим би я хотів займатися безкоштовно?» і потім спробуйте спрямовувати в це русло свою роботу; використовуйте свій час, не дозволяйте часу використовувати вас; вирішіть для себе, скільки часу ви приділятиме відтепер роботі, потім скоротіть свій робочий час до цього рівня; використайте для цього так звані «штучні» прийоми (призначте відразу після закінчення робочого дня зустріч із другом, заплануйте відвідування басейну, похід до театру тощо); залишіть вільний час у вашому робочому розкладі; навчіться казати «Ні!» новим вимогам до вашого часу; якщо вам важко це зробити, скажіть, що вам потрібно подумати над цим і відмовтеся пізніше; оформіть своє робоче місце за власним смаком, зробіть так, щоб воно приносило вам задоволення; спробуйте не забувати про приємні моменти своєї роботи: задоволення від виконаного завдання, свобода та можливість бути корисним іншим тощо; надмірна захопленість роботою передбачає хороший обсяг звітності про те, як ви працюєте; можна переструктурувати роботу, щоб вона приносила вам більше задоволення; визначте час для сімейних справ (поділіть із домашніми побутові турботи, влаштуйте поїздку на природу.

14. Створіть групу соціальної підтримки.

Соціальна підтримка — це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось. До групи соціальної підтримки можуть увійти ваші друзі, члени сім'ї, з якими ви духовно близькі і з якими ви поділяєте свої радощі, проблеми, острахи та любов. Включіть до групи соціальної підтримки і ваших колег, затоваришуйте з ними, організуйте спільне позитивне проведення часу.


 

 

Рекомендації на тему: «Особливості адаптаційного періоду в школі.

Пам’ятка для вчителів: Як  працювати з дитиною.”

 

АДАПТАЦІЯ-це процес пристосування до нових умов.

Вступ  до  школи  -  переломний момент у  житті   дитини;    “кризовий     період”

у житті   дитини,  і ця  “криза” виявляється у  тому,  що  свої  ігрові  потреби дитина

має  задовільняти  навчальними  способами.Для того,щоб процес адаптації проходив легко та ефективно,то потрібно у навчально-виховному процесі опиратися на домінуючий у дитини спосіб сприймання  і переробки інформації.

 

МОДАЛЬНІСТЬ-це   спосіб сприймання  і переробки інформації.

 

ТРИ ТИПИ МОДАЛЬНОСТЕЙ:

  • 1. ГЛЯДАЧ;
  • 2. СЛУХАЧ;
  • 3. ДІЯЧ;

Розпізнати дітей за домінуючим у дитини спосібом сприймання  і переробки інформації, допоможуть такі підказки:

 

ДИТИНА –«ГЛЯДАЧ»:

  • Організований,   складає    іграшки,   речі,  слідкує     за зовнішністю, у нього порядок;
  • Одинак,    стриманий,   нелегко  заводить    знайомства,   грається   один,  за     іншими здебільшого   спостерігає;
  • Із   задоволенням   малює   і   пише,    любить   відеоігри,   головоломки, розмальовки,  настольні ігри, конструктори, журнали ( запам’ятовує побачене );
  • Успіхи   в   читанні  слабші,   рятує   зорова    пам’ять,  з математикою досить успішно;
  • Боляче реагує на неправильну поведінку, критику  інших. Гризе нігті відповідальні моменти;
  • ДО  школи  звикає  повільно,  важко   слухати вчителя,  але  поведінка  бездоганна;

 

ДИТИНА –«СЛУХАЧ»:

  • Для нього важливіша гра, ніж обстановка. Діти біля нього рояться, упевнено говорить  з іншими дітьми,  і з дорослими. Великий  словниковий  запас.  Лідер рольових  ігор.  Він  там,  де  люди, йому    потрібні співбесідники. Власні  роботи  ненайкращі, але  він завжди може пояснити, що треба робити.
  • На     робочому     місці   та ігровому   -     жахливий безпорядок;
  • Любить  дивитися  телевізор, слухати  магнітофон, спілкуватися по телефону;
  • Добре  читає, успіхи  у  математиці.
  • В    школі   веде    себе   так   як     вдома.      Легко пристосовується до шкільного навчання. До школи  йде з радістю;

 

ДИТИНА –«ДІЯЧ»:

  • Рухливий,    чутливий.       Задирака.       Заважає однокласникам, у відчаї, якщо  невстигає.Любить поштовхатись,    боротись,  тому    однокласники тримаються   в    стороні,    а    вчитель     робить зауваження;
  • Дуже  любить спорт, але  не  любить правил гри;
  • Орфографія – найслабше  місце. Важко дається написання  букв,  неправильно  тримає  ручку чи сильно тисне,ледь не ломить.Букви пише задом наперед,  не тої  форми та розміру .Дуже  важко вчитися читати.  Прості  дії виконує  на  пальцях;
  • Виражена  жестикуляція;
  • Навчання  в  1  класі тягар;

 

 

Пам’ятка для вчителів: як працювати з дитиною
Якщо ваша дитина-«Глядач»:

  Необхідна  акуратність  на  робочрму  столі;

-   Прикріпити на стіні таблицю з назвами шкільних предметів;

-   Винагорода  за  виконання важливих   завдань(  на сприймання на слух  )    -  дарувати наклейки, значки тощо;

-   Навчити дитину  запам’ятовувати  звуки  та букви за допомогою  зорових образів  ( наприклад “ж”- жук  );

-   Голосні та приголосні позначати різними кольорами;

-   Задачі, які важко розвязувати, намалювати в картинці;

-   Користуватися кольоровими фломастерами, маркерами;

-   Карточки-чудовий посібник;

 

Пам’ятка для вчителів: як працювати з дитиною вдома
Якщо ваша дитина-«Слухач»:

  •  1. Нагадуйте про завдання;
  • 2. Не скупіться на похвалу;
  • 3. Якщо   дитина   почала   відволікатись   від великого  письмового  завдання,  що вимагає напруження     зорових     центрів, зробіть заманливу пропозицію    (типу    “ти    можеш подзвонити тому-то, коли зробиш завдання” );
  • 4. Йому корисно розмовляти самим із собою при виконанні якогось завдання;
  • 5. Користуватися магнітофоном для запису та запам’ятовування потрібної інформації(під час виконання домашніх завдань);

 

 

Пам’ятка для вчителів: як працювати з дитиною вдома
Якщо ваша дитина-«Слухач»:

Необхідна допомога    в  організації   занять,  бо дитина страждає від відсутності організованості:

-   Краще виконувати домашнє завдання в кілька етапів ;

-   Без шуму і відволікаючих факторів;

-   Привчати складати все після уроку;

-   Пояснити дитині, як слід виконувати завдання. Попросіть повторити ваші слова;

-   Підбадьорте, погладьте, доторкніться;

 -  Діячі-ласуни,   тому як нагороду за   гарну роботу їм можна запропонувати   щось смачне;

-  Таким дітям доречно давати завдання на дошці, на якій дитина може тренуватись

    писати і одночасно рухатися рухатися;

-   У занятті має обов̓ язково бути елемент руху;

      Якщо вчитель у своїй роботі буде використовувати дані рекомендації і намагатись доносити інформацію,викладати,закріплювати навчальний матеріал враховуючи в роботі з класом одночасно усі способи сприймання  і переробки інформації (говорити, демонструвати за допомогою рухів,унаочнювати) то у класному колективі, якщо і є діти  з ознаками дезадаптації, то вони будуть мати чудову нагоду адаптуватися легко та швидко до нових умов навчання та виховання.

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Copyright MyCorp © 2019
Конструктор сайтів - uCoz